Кохай по – українськи, кохай як Мазепа

        Історія цього кохання досі оповита легендами. Що може бути сумніше, коли люди, які щиро кохають один одного, стають заручниками обставин та амбіцій рідних? 

     Коли гетьман Іван Мазепа хрестив маленьку дівчинку Мотрю – хіба міг він знати, що це жінка його життя? Він хотів одружитися з нею, але так і не дістав згоди батьків.

    Освічена і патріотично налаштована 16-літня дівчина покохала 65-річного гетьмана Івану Мазепу, в якому побачила свій ідеал державного мужа. Серце гетьмана, котрий з 1702 р. був удівцем, теж було зворушене. 

  У 1704 р. гетьман сватав дівчину, але батьки не дали згоди на шлюб. Формальним приводом відмови була церковна заборона одруження на хрещениці. Але головна причина полягала у чорній заздрості й ненависті старої Кочубеїхи до Івана Мазепи: амбітна прагнула бачити на вищому уряді свого чоловіка, а себе - гетьманшею.

    Мотрю відправили в монастир, але по дорозі вона втекла і пробувала шукати захисту в гетьмана. Не бажаючи ославити дівчину і далі загострювати ситуацію, Іван Мазепа поступився власним щастям і відіслав Мотрю назад до батьків. Деякий час закохані таємно переписувалися.

     Мотрона скаржилася на матір, називаючи її мучителькою. Іван Мазепа втішав дівчину, запевняючи в своїй любові. Врешті Мотря вийшла заміж за канцеляриста Івана Чуйкевича  і стала йому чесною дружиною. Згодом за вироком царськогосуду І. Чуйкевич був засланий у Сибір; Мотря пішла за ним. Що було далі - невідомо.

Але залишилися зворушливі листи Івана Мазепи до Мотрі. В істориків немає сумнівів, що вони справжні та належать перу гетьмана. Ці листи свідчать про кохання, які не згасло в серці гетьмана та не владне часові.

ЛИСТИ ІВАНА МАЗЕПИ ДО МОТРОНИ КОЧУБЕЇВНИ

1

Моє серденько, мій квіте рожаний!

Сердечно від того болію, що недалеко від мене їдеш, а я не можу очиць твоїх і личка біленького видіти, через сей листочок кла­няюся, всі членики цілую люб'язно.

2

Зажурився я, почувши од дівки таке слово, що Ваша милість зазле на мене маєш, бо Вашу милість при собі не затримав, але відіслав додому; уваж сама, що б з того виросло.

Перша [причина]: щоб твої родичі по всім світі розголосили, що взяв у нас дочку уночі гвалтом і держить у себе замість підложниці.

Друга причина: що, тримавши Вашу милість у себе, я б не міг жадною мірою витримати, та й Ваша милість так само; мусіли б ми із собою жити так, як подружжя каже, а потім прийшло б неблагословення від церкви і прокляття, щоб нам з собою не жити. Де б я на той час подівся, і мені через те Вашу милість жаль, щоб на потім на мене не плакала.

З

Моє сердечне кохання!

Прошу, і вельми прошу, зволь зі мною побачитися для усної розмови; коли мене любиш, не забувай же, коли не любиш, не споминай же; згадай свої слова, що любить обіця­ла, на що мені і рученьку біленькую дала.

І повторно, і постократно прошу, признач хоч на одну хвилину, коли маємо з собою побачитися для спільного доб­ра нашого, на яке сама ж перед цим зволила була, а поки те буде, пришли намисто з шиї своєї, прошу.

4

Моє серденько!

Уже ти мене ізсушила красним своїм личком і своїми обітницями.

Посилаю тепер до Вашої милості Мелашку, щоб про все розмовилася, а Ваша милість не стережись її ні в чому, бо вірна є Вашій милості і мені у всьому.

Прошу і вельми, за ніжки Вашу милість, моє серденько, обійнявши, прошу, не відкладай своєї обітниці.

5

Моє серце коханеє!

Сама знаєш, як я сердечно, шалено люблю Вашу милість; ще нікого на світі не любив так: моє б то щастя і радість, щоб нехай їхала та жила у мене, тільки ж я уважав, який кінець цього може бути, а особливо при такій злості та заїлості твоїх родичів; прошу, моя любенько, не міняйся ні в чому, оскільки неоднократ слово своє і рученьку дала, а я взаємно, коли живий буду, тебе не забуду.

6

Моє серденько!

Не маючи відомості про поводження Вашої милості: чи вже перестали Вашу милість мучити і катувати, тепер отже, від'їжджаючи на тиждень на певні місця, посилаю Вашій милості від'їздив через Карла, яке прошу удячно прийняти, а мене в невідмінній любові своїй ховати.

7

Моє серденько!

Тяжко болію від того, що сам не можу з Вашою милістю просторо поговорити, щоб на відраду вчинити Вашій ми­лості в теперішнім смутку; чого Ваша милість од мене потребуєш, скажи все сій дівці; нарешті, коли вони, прок­ляті твої, тебе цураються, іди в монастир, а я знатиму, що на той час з Вашою милістю чинити, що потрібно, і по-епюрно я пишу, ознайом мене, Ваша милість.

8

Моє сердечне кохання!

Тяжко засумував я, почувши, що катиця не перестала Вашу милість мучити, як це і вчора те вчинила: я сам не знаю, що з нею, гадиною, чинити; то моя біда, що з Вашою милістю слушного не маю ж часу про все переговорити; більш од жалю не можу писати, тільки те: коли щось ста­неться, а поки живий буду, тебе сердечно любити і зичити всього добра не перестану, і повторно пишу — не переста­ну, на злість моїм і твоїм ворогам.

9

Моє сердечне кохання!

Бачу, що Ваша милість у всьому відмінилася своєю лю­бов'ю колишньою до мене — як собі знаєш, воля твоя, чини, що хочеш, будеш на пошум того жалувати, пригадай тілько слова свої, які дала мені клятвою в той час, коли виходила од мене з покою мурованого, коли я дав тобі перстень діамантовий, над котрий найліпшого, найдорожчого у себе не маю, що «хоч сяк, хоч так буде, а любов межи нами не одміниться».

10

 Моє серденько!

Бодай того Бог з душею розлучив, хто нас розлучає! Знав би я, як над ворогами поманитися; тільки ти мені руки зв'язала; я з великою сердечною тоскницею жду Вашої милості відомості, в якім ділі, сама добре зиск прошу вельми тоді: учини мені скору відповідь на сеє моє писання, моє серденько.

11

Моя сердечна коханая, наймильшая, найлюб'язніша Мотроненько!

Вперед смерті на себе сподіваюся, ніж такої в серці Вашому одміни. Спомни тільки на свої слова, спомни на свою присягу; спомни на свої рученьки, котрії мені не наод-нократ давала, що мене (хоч будеш за мною, хоч не будеш) до смерті любити обіцяла.

Спомни наостанок люб'язну нашу бесіду, коли ти бува­ла в мене в покої: нехай Бог неправдивого карає, а я — хоч любиш, хоч не любиш мене, — до смерті тебе, згідно слова свого, любити і сердечно кохати не перестану, на злість моїм ворогам. Прошу і вельми, моє серденько, в будь-який спосіб побачся зі мною; що маю з Вашою милістю далі чи­нити, бо вже більш не буду ворогам своїм терпіти, конечно відомсту учиню, а яку, сама побачиш.

Щасливші мої листи, що в рученьках твоїх бувають, ніж мої біднії очі, бо тебе не оглядають.

12

Моя сердечна кохана Мотронько!

Поклон мій віддаю Вашій милості, моє серденько, а при поклоні посилаю Вашій милості гостинця книжечку і обручик діамантовий, прошу теє завдячне прийняти, а мене в любові своїй неодмінно ховати, кім, дасть Бог, з ліпшим при­вітаю, а за тим цілую уста коралевії, ручки біленькі і всі членики тільця твого біленького, моя любенько коханая.

Як вміє українська жінка кохати  читайте в матеріалі "Кохай чоловіка"