Оптимист

    Это история о двух однояйцовых близнецах. Один из них — никогда не унывающий оптимист, который всегда и во всем видел только хорошее. Второй, напротив, — мрачный, безнадежный пессимист.

Обеспокоенные родители привели мальчиков на консультацию к местному психоаналитику.

   Тот посоветовал родителям способ, который, по его мнению, мог помочь гармонизировать личности близнецов:  «На следующий день рождения, когда настанет время открывать подарки, разве­дите мальчиков по разным комнатам. Пессимисту положите самые лучшие игрушки, а оптимисту — увесистый кусок навоза».

      
 Родители с точностью выполнили рекомендации психоаналитика и стали терпеливо ждать результатов эксперимента.

   

    Наконец из комнаты, где находился пессимист, послышались жалобы: «Мне не нравится цвет этого компьютера... Готов поклясться, что этот проигрыватель долго не протянет... Эта игра меня не интересует... У одного из моих друзей есть игрушка и побольше этой...»

     Родители на цыпочках подошли к двери, за которой находился оптимист, и слегка приот­крыли ее. Малыш сидел на ковре, радостно под­брасывая кусок навоза в воздух. Заметив роди­телей, он лукаво усмехнулся и произнес: «Вам не удастся меня провести! Если есть такой большой кусок какашки, где-то обязательно должен быть и пони!»

Автор не известен

Из книги «Новые семена сеятеля»

Брайана Кавано

Читайте цікаві спогади однієї української вчительки, яка ніколи не втрачала оптимізму в матеріалі "Щоденник неправильної вчительки". 

Донечка Софійка

Софійка народилася у велике осіннє свято - на Покрову Богородиці. Їй п'ять років. У неї є старша сестричка Даша. 

Понад усе в світі Софійка любить маму, а вже потім всіх решту. "Коли виросту, я вийду заміж за свою маму." А ще вона впевнена, що коли стане старенькою, в неї виростуть золоті зуби. 

Часто розпитує про старість, смерть:  Софійка дуже занепокоєнна тим, що люди помирають. 

- Мама,  а чому люди вмирають? Це настане кінець світу чи як?
- Люди помирають тому що старіють.
- А як це вони старіють? Коли - вдень чи вночі? Зимою чи літом?
- Всі люди старіють, коли їм виповнюється багато років.

Софійка задумалася, а потім питає:
- І що я також  постарію? Я також  помру? - ледве не плаче.
- Ні, ти не помреш, ти станеш ангелом і будеш літати. - Відразу  заспокоюється, бо дуже хоче навчитися літати. 

Любить ховати під подушку всі свої улюблені речі. Перші місяці у садочку, під подушкою вихователька часто знаходила  тапці та іграшки)) Не розуміє, чому день народження буває тільки раз на рік і всього один день)))

     Мріє  аби на Новий Рік Дід Мороз приніс їй багато кольорових цукерок - синіх, зелених, червоних...А ще жувальних гумок з тачками...Любить гратися машинками, має колекцію дитячих спортивних автомобілів. "Коли я виросту - подарую своїй мамі джип". 

Нещодавно призналася мені, що хлопчик Максим з садочка у неї закоханий. Питаю: "Як це ти здогадалася?"
- Розумієш, мама, у нас є дві великих чашки. Коли Максим черговий, він завжди велику чашку ставить мені та виховательці. Значить, він мене любить))"

Читайте більше про дитячу істину на сайті Жінка -Онлайн

Осінь у Карпатах

Фото осінніх Карпат, зроблені під час Чемпіонату України з пішоходного туризму

 Палюче сонце, холодні тумани,

Каміння, що звикло лежати віками.

Красиві, стрункі, гуцулки-смереки,

Гніздо на даху, що звили лелеки.

Вечірня роса, і вранішні роси,

На полонині – осінні покоси.

Вершина Говерли ховається в хмарі,

Вівці до купи зібрались в отарі.

Дощ і веселка, хлопці й дівчата,

З дерев`яного бруса, батьківська хата.

Альпійська сосна, ожина, чорниці,

Джерельна вода, холодніша од криці.

Гуцульські пісні, і гуляння народні,

Багаті Карпати – на чари природні.

Сергій Череп

Репортаж про чемпіонат читайте в матеріалі "Пішохідний туризм - спорт для сильних"

"Тече річка невеличка"

І десь тут починається рай...

Карпати, Горгани

На вершині: Хай живе Україна! Слава героям!

Хата лісника? Спокій серед дикої природи)))

Ріка забуття

МОЇ ДРУЗІ ІЗ ФЕЙСБУК

         У мене немає залежності від соціальних мереж, - так думає кожна людина і я в тому числі. Мабуть так думав і той китаєць, якого на минулому тижні розбив параліч від довгого сидіння за монітором.  

 Засновник мережі facebook Марк Цукерберг звичайно геній, але про наше здоров’я він  не думає. Навпаки, постійно вигадує нові штучки, що змушують користувачів сидіти подовше у мережі. 

      Чого варті одні  штурхання:  заходиш спокійно на свою сторінку,  а там  сповіщення «Користувач Балі Алі Сінгалі Вас  штурхнув». Ти ба, з якого це дива? Як втриматися не дати йому віртуального стусана)) У мене вже набралося з 50 штурханців. Чекаю на день, коли буде поганий настрій, аби роздати стусани))

           А якщо серйозно, то друзі із фейсбуку мене інколи  дивують. Деякі коментують своє життя щохвилини. По статусам можна дізнатися все – як живе людина, де вона знаходиться  і чим займається. 

     Я давно не напрошуюсь у віртуальні друзі, але не маю сили волі комусь відмовити у дружбі. Читала, що для української ментальності це характерно, бо ми народ товариський, дружелюбний. Ось візьмемо для прикладу  Сохаба  з Африки, що вирощує тюльпани і продає їх за копійки на базарі.  Інтернет - мережа для нього вищий прояв цивілізації,  а завдяки тобі він вперше дізнався що є така країна -  Україна.

      Інший мій товариш – Рафаель, американський вчитель. Якось він «убив» мене запитанням, каже: «Я довго шукав на карті Росії – Україну... де це знаходиться? Яка провінція?» … Я була шокована знаннями американського вчителя. Та в нас немовля знає  про Америку... Це змусило мене написати Рафаелю листа та пояснити, що Україна – це  не Росія, а суверенна, незалежна, демократична, цивілізована, європейська країна.

     Американець вибачився та висловив бажання приїхати наступного літа побачити це диво. І що він буде  потім думати проїхавшись по нашим дорогам та шукаючи зону WI -FI? Але загалом він дуже віруюча людина, кожного разу прощаючись,  каже «Хай береже тебе Господь» і дуже любить розпитувати про українське село. 

      Коли я розповіла йому, що мої батьки мають обійстя в селі, де тримають корови, коняку, свиней, кролів, котів і собаку, - американець не повірив. «Як?? Все це разом тримають і доглядають? О, це нагадує мені одне ранчо в Мексиці, де я інколи буваю! Як цікаво!»   - О, Рафаелю, я не думаю що це так цікаво, як ти собі уявляєш))

     Ще один мій друг з Німеччини – Стефан. У свої 40 років він продовжує професійно займатися боксом, гарно виглядає та багато подорожує по світі. Бував в Україні, натякнув якось, що наші жінки занадто доступні. А ще якось я завантажила фото вітчизняного автомобіля НИВИ та пожартувала : «Це українська Ламборджіні)»,  то Стефан на "повному серйозі" зауважив: «Віталіна, як ти можеш думати про Ламборджіні, чому ти не думаєш про те, як це авто забруднює екологію? Потрібно думати про наслідки, які несуть за собою продажі цих авто!» Люди добрі, покажіть мені українця, що при покупці авто думає про екологію, пліз,  занесемо його в книгу Рекордів України.

  А коли на день Перемоги я розмістила фото немічного ветерана, що сидить біля розваленої хати, Стефан  був єдиний,  хто прокоментував фото : «Я розумію, що ти хотіла сказати... Мені також жаль  ваших людей, які ризикували життям, але зараз нічого не мають за це..»  - нічого не приховаєш від Стефана, від справжнього німця, який  знає про все.

   І ще кілька слів про Кару – це індійський аніматор,  який звертається до мене лише на «Мем». Він пише, що відчуває якийсь енергетичний зв'язок зі мною, але не дуже набридає спілкуванням. Якось зауважила йому, що в дитинстві вся наша країна дивилася індійські фільми. Розповіла, наскільки вони були популярні, як ми плакали та страждали разом з героями. Кару написав «О мій Боже! Цього не може бути! Я також актор! Це карма!» Він був такий щасливий, що я чула про Індію! Сказав, що зовсім нічого не знає про Україну. 

 Про турків і греків говорити нічого не буду – більшість з них вже заблоковані користувачі. Українці правила етикету не порушують. Ось так і живемо – в багатомільйонній сім'ї фейсбуку, де твоє життя як на долоні...


Цікаві соціологічні дослідження чим займаються українці в інтернеті.