ПОБУВАЛА

        Ви навіть уявити не можете в якому страшному місці мені довелося побувати.

  Відтепер я знаю, яка установа найнеприємніша в світі. Якщо ви думаєте, що це морг, то помиляєтеся. У дитячій  стоматологічній  поліклініці діти відчувають страх та біль сильніший за будь – що на світі.

     І справа не  в жартах. Не в тому що можна перевести розмову на лад, мовляв, у дитинстві ми всі боялися стоматологів. Справа в тому, що ми дорослі люди, абсолютно начхали на переживання маленьких дітей і не переймаємося тією радянською системою, яка досі діє в державних стоматологічних поліклініках.

   Мабуть я б також нічого не  підозрювала, якби не підпухла за вихідні щока власної доньки. З вигляду здоровий зуб вже два дні був причиною недосипання всієї  сім’ї. У понеділок о 9 ранку ми вперше завітали до місцевої  дитячої стоматологічної  поліклініки.

    Незважаючи на те, що в кабінеті хірурга було кілька пацієнтів, нас наполегливо запросили  зайти. Убогий кабінет з літньої медсестрою, яка не реагувала на дитячі сльози та крики, справив гнітюче враження. Бліді, заплакані діти з острахом поглядали на відчинені двері, де іншим в цей час видаляли зуби. Ніхто й не думав закривати ці двері. Звідти доносився страшний дитячий  крик. Було незрозуміло чого нас запросили зайти.

Я вже хотіла вийти, аж  лікар  зупинив:

-      -    Що у Вас?

Посадивши дитину до старенького крісла,  де ще не встигли прибрати закривавлені медичні інструменти, лікар швидко виніс вердикт:

-      -    Потрібен знімок. Тільки у нас рентген – апарат давно не працює. Треба йти в іншу поліклініку. Там недорого.

       Як на мене, краще заплатити дорожче, ніж ходити з хворою дитиною по місту, розшукуючи  рентген – кабінет. У сусідній поліклініці дізнаємося, що потрібно чекати дві години, коли з’явиться на роботу людина, яка працює  в цьому кабінеті.

Доводиться їхати на інший кінець міста з дитиною, в якої болить зуб і розпухла щока, робити знімок. Коли врешті повертаємося до того самого лікаря, з’ясовується, що видаляти зуб нам не потрібно. Достатньо полікувати, але для цього направляють до іншого кабінету.

        З коридору  чуємо страшенний дитячий ґвалт. Під кабінетом довжелезна черга. Діти помітно нервують. Дорослі вдають що  вони спокійні, але їм це погано вдається. Час від часу з кабінетів виходять знервовані мами із заплаканими дітьми, в очах яких недитячий переляк.

   Нарешті настає наша черга. В такому ж убогому кабінеті кілька стоматологічних крісел.  Знову прочинені навстіж двері сусідньої кімнати, де також працюють кілька лікарів. Стоїть страшний дитячий крик, від якого я ледве не втрачаю свідомість. Донька також стоїть  бліда з міцно стисненими губами. Їй вже наобіцяли все можливе: навіть мобільний телефон, але поглянувши на лікарку, я зрозуміла: ні телефон, ні ноутбук не допоможе.

 Лікарка – це безцеремонна, груба, байдужа жінка років під шістдесят. Я не встигаю їй нічого пояснити, бо «Я вас нічого не запитую». Ледь поглянувши на знімок, вона береться до справи. Бачу іржаві медичні прилади, стареньку бор – машину, обшарпане крісло.

-        -  А ви що не будете робити анестезії? – моє запитання викликає у лікаря здивування.

-       -   У нас нічого не для цього не має. Хочете йдіть шукайте!

   О, сучасна медицина, де ти? Де новітнє  стоматологічне обладнання, яке дозволило б не страждати дітям в таких кабінетах? Виходячи звідси, вони виходять із справжнього пекла. Я лише тепер зрозуміла, чому так багато людей мають страх перед стоматологами. Це не просто страх, тому що  має бути боляче. Це страх, тому що обов’язково має бути  боляче!  Страх  не зникає з пам’яті, він просто осідає на дно.

    За кордоном маленькі пацієнти приходять до  сучасних, комфортабельних клінік, де на них чекає  уважний лікар. Він посадить дитину в м’яке зручне крісло, використає спеціальний нешкідливий спрей чи гель, аби знеболити зуб. 

       А потім,  не поспішаючи візьметься до роботи. Там не потрібно бігати по місту, шукаючи де можна зробити знімок хворого зуба. 

    І дитина вийде від стоматолога з впевненістю, що вона зробила користь для свого здоров’я.

    Наші діти поки «не заслужили» на такі привілеї. Ми продовжуємо виховувати їх  в тій же радянській системі, в якій зростали самі. Ми привчаємо їх звикати до убогості та породжуємо численні страхи.  І це сумно. 

    Ми, дорослі люди стільки зробили для себе, для свого комфорту:  можемо лікуватися в дорогих клініках та кабінетах. Але якісної дитячої стоматології в нас немає. Для приватних клінік - це ризик, відповідальність. Для цього, врешті, потрібний спеціальний  дозвіл, ліцензія та персонал. Тому «система», яка прищеплює боязнь до лікарів продовжує діяти по інерції.  Звідси й байдужість до  свого здоров'я. Звідси постійно зростаюче число стоматологічних захворювань, серед яких онкологічні захворювання не рідкість.

  Крізь прочинені двері помічаю татуся, що міцно тримає хлопчика на руках. Дитина виривається і не тямить себе з жаху. Лікар витирає спітніле чоло. Я виходжу і  прошу Бога: більше не повертатися до цього найстрашнішого місця на землі..


R.S  Знай свої права та користуйся ними