КАЗКА ПРО БИКА КРАСУНЧИКА

    Корова Лисонька дванадцять років водила теличок. І ось на тринадцятому році життя принесла бичечка. Це був чорний, го­ловатий,  з  широким лобом  бичок.   Вже літня, але ще сильна, з міцними рогами і ногами, корова підвелася, повернулась до свого красеня синка, облизала його з ніг до го­лови і тихо мовила:

   — Довго я тебе чекала, синку, думала, що теличка буде. А так хотілось догодити твоєму батечку, та все не могла, і ось пощас­тило. Ти такий красень, як твій батько. Буду рада, якщо силою і розумом підеш у нього. Даю тобі ім'я Красунчик. Рости сильний, сміливий, веселий та не вередливий. Я буду тебе любити, але пустощів не дозволю. А будеш вередувати, не дам молока ссати і рогами наштовхаю.

—  Я, мамо, буду слухняним і добрим синком. Що скажете з батьком, то й буду виконувати. А як пустувати буду, то несиль­но бийте мене, бо усі діти пустують.

—  Ні, ні, ти, синку, рости слухняним, а зараз підводься на ноги, вчися ходити і починай дійки мої ссати, бо вже молоко у вим'я прибуває.

     

  Красунчик спочатку невміло виставив передні ніжки, смикнувся, щоб вставати, та гепнувся назад.  Потім знову декілька разів підіймався і все падав. Але нарешті встав, розставив передні і задні ноже­нята, котрі спочатку тремтіли, поступово ступив однією ніжкою, потім другою і поліз гарненькою мордочкою-миcкою до маминого вимені. Мерщій схопив губами ніжну, теплу  дійку, вона вислизнула, він вдруге упіймав її, язиком обхопив і почав з насолодою ссати солодке і, мов сонечко тепле, молочко.

    Ріс Красунчик на Поліссі, в довоєнні роки. Випасався в череді, разом з мамою Лисонькою, серед лугів широких і дрімучих лісів, де трави і квіти соковиті ростуть і повноводні річки течуть. Де зозулі кують, соловейки співають, жаби в багнах удень кумка­ють, а вечорами хором райкотять. Між кущами повзають змії, стрибають зайчики, крадуться хитрі лисиці та хижі вовки.

    Одного разу Красунчику повезло: він уперше побачив свого батька, могутнього і красивого бугая Лютого. Той стояв у заго­рожі і, коли побачив череду корів, заревів гро­мовим, дужим голосом. Потім бугай рвонувся, розірвав ланцюга, поламав міцну загорожу і, радісний, прибіг до корів.

    Лютий обнюхав кожну корову, що пахли молоком, травою, цілющим зіллям, квітами і лісом. Корови нюхались з бугаєм і підставляли йому свої мордочки. Він підійшов до Лисоньки, об­нюхав її, посміхнувся, лизнув тричі по лобі, і корова теж почала його з ніжністю лизати. А Красунчик стояв збоку і з гордістю дивився на свого велетня-батька. А Лютий запитав: «Що, кохана Лисонько, хоч на старість, та подарувала мені сина? Замінить мене, бо я також уже старіти почав».                                              

—  Спасибі тобі, любий, за добре слово. Поглянь, який наш  синок росте красень, весь у тебе пішов.                                          

—  А як назвала сина нашого?

   —   Красунчиком зову.                      

—  Так, справді красень, таким і я в юності був.                       

-    Так й тепер ти бугай хоч куди: жирненький, аж лисниш, і роги міцні маєш.

—Ні, Лисонько, вже швидкість і сила не ті, старіти ми стали, он наша зміна росте, — і моргнув оком у бік Красунчика та   інших телят.                                                                                         

   Того дня череду пасли Микола Жайворонок і  Леся  Голосиста. Вони кохали одне одного. Микола на узліссі назбирав букет квітів  для Лесі, а вона йому ніжних пісень співала. А корови зайшли  далеко в ліс і тільки було чути дзеленчання дзвіночка, що висів у Лисоньки на шиї. Ко­ли... затріщав ліс, корови сполохано забігали і почали голосно ревти. Пастухи ухопили булави і мерщій побігли до череди. Коли прибігли, то побачили, що корови збились у гурт, хвіст до хвоста, а роги виставили для захисту від вовків. Хижі звірі нападали на телят, а бугай Лютий гнався за ними.

       Один вовк, мабуть, ватажок вовчої зграї, кинувся на Красун­чика, коли той з табуна вискочив і наставив свої гостренькі роженята. Але Лисонька так мотонула вовка рогами, що той відлетів на кілька метрів і вдарився об велетенський дуб. Тут його і нас­тиг Лютий. Бугай зі всієї сили притис рогами вовка до дуба так, що в сірого кості затріщали. Вовк завив передсмертним хрипом, а його зграя з переляку розбіглася. А бугая Лютого довго ніяк не можна було відігнати від задушеного вовка.

  
    Сонце уже почало сідати за обрій. Леся череду погнала додо­му сама, а Микола залишився біля Лютого, що все товк рогами і могутнім лобом вовка.

Тільки пізно вечором, коли більше десяти чоловік приїхали підводою і мотузками обв'язали вовка та кіньми витягли його з-під стомленого бугая, Лютий спіткнувся, важко впав на землю, а потім зірвався і знову почав доганяти свою жертву, що вже ле­жала на возі.

      
   Через три роки Красунчик виріс у могутнього бугая, і тепер він зайняв місце свого батька Лютого. Але невдовзі почалася війна, і фашисти, немов оті хижі вовки, накинулись на нашу Батьківщину. Прийшли вони і на поліську землю, розстрілювали мирних людей, грабували і палили наші села й міста. Полісся стало, наче згарище, ходили в зажурі і сльозах голодні і напівголі люди. Ніхто вже не співав пісень. Навіть пташки, і ті мовчали. Микола Жайворонок і Леся Голосиста разом з усією молоддю села пішли захищати Вітчизну. Лесю потім послали в тил ворога, і вона воювала в партизанському загоні. Була розвідницею і за­гинула в застінках гестапо, але нікого з товаришів своїх не видала. А Микола Жайворонок згорів у танку...

     Коли фашисти поїли всіх українських курей, свиней, корів і наш хліб, добрались і бугая Красунчика. Примусили вони під автоматом старого діда Никанора, що вже ледь ходив, вивести бугая з короварні, а самі загнали патрони в патронники, наставили зброю і ждуть...    

   Підійшов дід Никанор до   Красунчика, сльози витираючи, та хриплим голосом каже: «Вибач, Красунчику, але мені фашисти наказали вести тебе на смерть».

— Знаю, знаю, дідусю, не падай в розпач і не плач, а розстебни мені ланцюга, щоб я вільний був, то, можливо, хоч одного фашиста перед смертю задушу. Бо ж горе вони вам, лю­дям, і нам, тваринам, коять.

— Добре, — плачучи, каже дідусь, — відстебну ланцюг і бу­деш ти вільний. Можливо, Красунчику, ти і не задушиш фріца, то хоч налякай цю сатанинську нечисть.

    Вийшов Красунчик з дідом, поволі йде, та як угледів фашистів,  вирвався від Никанора, почав гребти землю ракотицями. Як за­реве, забуяє і наче його батько Лютий за вовками бігав, так він стрілою полетів на ворогів. Фашисти зо всіх боків строчили, що навіть своїх з переполоху двох убили. А Красунчик, десятки разів важко поранений, догнав таки одного фашиста і, як його батько вовка, так він ворога придавив до землі, що той не своїм голосом заволав і сконав під рогами бугая.

  

     А Красунчик, коли кров'ю зійшов і серце зупинилося, усім своїм важким тілом упав на ворога і вдавив його в українську землю.

Заплакала земля за Красунчиком: «Гу-гу-гу!».

Заплакав ліс за Красунчиком: «Шу-шу-шу!».

Заплакали люди поліського села: «Ой-ой-ой, нема нашого Кра­сунчика! ».

Заплакали корови: «Му-му-му, нема нашого бугая Красунчика!».

Заплакали телята: «Ме-ме-ме, загинув наш батько Красунчик!».

Заплакали звірі і птахи, кожен по-своєму, жаліючи красивого, мудрого, могутнього, а головне — мужнього і героїчного, бугая Красунчика.

Пройшло вже багато років, а старі люди цього поліського села пам'ятають про подвиг бугая Красунчика.

17 січня 1978 року.

Автор:Володимир Лясковський, книга  "Казки чарівного краю"

Всиновлення дітей американцями - міфи та правда

Прямий ефір США - Україна на тему всиновлення українських дітей американськими громадянами.

 На зв'язку  з громадськими активістами України адвокат з Лос - Анджелеса Дмитро Кацук, який займається даними питаннями.

   Після того, як МЗС України підтвердило, що були окремі випадки, коли українські діти зазнавали насилля від прийомних батьків -іноземців,  в Україні розгорнулися справжні баталії навколо даного питання.

      Деякі політики висловили відкритий протест проти усиновлення українських дітей іноземцями, але на цьому їхня турбота про дітей - сиріт скінчилася.

    Думки пересічних громадян також неоднозначні. З однієї сторони ми не бажаємо, аби маленькі українці страждали від насильницьких дій будь - кого, але не можемо забезпечити їх в Україні всім необхідним для  гармонійного розвитку. Особливо це відчувають діти з фізичними вадами.

Дмитро Кацук розвінчує ряд міфів, які стосуються всиновлення українських дітей американцями і запевняє, що такі діти більш захищені в США чим в Україні.

Чи можна бити дітей?  Жінка - Онлайн звернулася з цим питанням до відомих  психологів та педагогів. Читайте і дивіться, як маленький ляпас руйнує дитяче життя

"На самом деле я умная, но..."

 В Житомирі всього 50 гривень можна піти на жіноче шоу та дізнатися багато "цікавих" речей:

- як зробити власного чоловіка успішним і багатим;
- як стати більш сексуальною для нього та інших;
- де шукати кохання та потенційних чоловіків;
- і найголовніше!  - як його утримати біля себе?

 Організатори настільки впевнені в тупості та примітивності  сучасних  жінок?  Питання для жіночого шоу мають бути перефразовані на 100%:

- як заробляти більше та стати фінансово незалежною?

- як зробити успішну кар'єру?
- як жити у своє задоволення, не займаючись постійним пошуком "гідного партнера"

- як побудувати стосунки з чоловіком, аби не стати залежною від нього
- чому не варто своє життя ставити в залежність від волі якогось чоловіка
- різниця між сексуальністю та відвертим одягом.

    На мою думку, жінки більше  потребують саме такої інформації. Жінкам потрібний свіжий  тверезий погляд на власну роль, яка має бути значно більша, ніж постійне дбання про інтереси чоловіка. Жінка має  усвідомити, що вона особистість, людина, а не лялька, яка має дбати лише про зовнішній вигляд.
 
   Такі  шоу неминуче створюють хибне уявлення про роль жінки в житті, про цінності у шлюбі, про стосунки між статями. Це витоки гендерної дискримінації та  початок формування насильства.  Ви  можете важати це перебільшенням, вигадкою, мовляв це не суттєво.

Але наше суспільство вже починає бачити наслідки відсутності гендерної культури, яка має формуватися змалку.  Чого варті відверті, огидні роздуми української дівчинки про власне майбутнє, про образ майбутнього, коханого??? чоловіка,  які шокували інтернет. 

  

Подумайте, чи таких жінок ви хочете бачити в Україні???