Хтось скаже - не ділитися це гріх або жадібність. Хтось скаже - це егоїзм та цинічність. Але, кидаючи копійки у чужу долоню, ніхто не задумується про те, що своїм вчинком ми лише збільшуємо кількість жебраків у цьому світі. І стають люди жебраками не завжди тому що, у них не має грошей.
Часто ними стають ті, хто не хоче працювати. А ще частіше жебраками просто прикидаються. Часто це кримінальний бізнес і жебраки у ньому дійсно жертви, яких навмисне калічать. Жебраки - діти відмовляються брати їжу, бо їм потрібні гроші на наркотики чи клей.
А тепер давайте задумаємося про те, що буде коли одного дня у всьому світі, люди припинять давати милостиню... Жебраків просто не стане. Жебрацтво як соціальне явище зникне, бо люди зрозуміють, що грошей чекати немає від кого і треба розпочинати нове життя.
Коли ми даємо гроші безпритульним - ми не даємо їм жодного шансу стати особистістю у кращому розумінні цього слова. Група американських психологів провела цікавий експеримент з жебраками. Бездомним, що не мали житла, роботи, грошей запропонували нормальні людські умови. Кожного влаштували на роботу, дали пристойну суму на прожиття, забезпечили житлом. Але результат був цілком очікуваний - через короткий час жебраки повернулися до звичного для них "вуличного" життя. Жоден з них не скористався можливістю змінити своє життя. Сидіти з простягнутою рукою виявилося набагато легше, чим працювати та ставити життєві цілі. Їх мислення та спосіб життя може змінити тільки той момент, коли зникнуть дармові гроші. Давати гроші бездомним дітям взагалі гріх, бо допоки ми даємо дітям, їх будуть використовувати. Краще нагодувати.
Особисто я неодноразово чула розповіді про жебраків, яких привозили на роботу в "Лексусах". Але ніколи не здогадувалася, що бабця, якій я часто "давала на хліб" також належить до "працівників" вуличного бізнесу. На днях зустріла її в одному з кафе в центрі Житомира. Бабця сиділа за столом і пила чай. Коли він скінчився, попросила ще одну чашку, потім ще одну. Вона не соромилася у всіх просити гроші. І всі давали. В мене також попросила і я також звично дала їй гроші.
Вийшовши на вулицю, вона повернула у закапелок, де я розмовляла по мобільному. Не звертаючи на мене увагу, бабуся неквапно вийняла з кишені товсту пачку купюр. Там була щонайменше мінімальна пенсія українця. До бабусі підійшла жінка років сороки. Вони перекинулися кількома фразами, після чого жінка забрала гроші, а бабця пішла знову до кафе. Мабуть, трудова зміна ще не скінчилася. Але наступного разу я вже не дам їй гроші. Ніколи і нікому...
Новини по темі: Жінку захищає ООН - жінки досі дискриміновані
Немає коментарів:
Дописати коментар